(тип літака)

літак, аероплан

* * *

{θiŋ}
1. нещо, предмет, вещ
not a THING нищо, нищичко
there was hardly a THING to eat нямаше почти нищо за ядене
2. pl вещи, принадлежности, багаж, дрехи, облекло
THINGs personal/real юр. лични вещи движимо имущество/недвижимо имущество, имот
take off your THINGs свали си палтото, шапката, съблечи се
3. рl сечива, инструменти
4. рl прибори, съдове
5. нещо, работа, постъпка, въпрос, факт, случай, явление, обстоятелство
good THING сполучлива шега, остроумна забележка, добра сделка, добро/хубаво нещо
the good THINGs of life благата на живота
as a general THING изобщо
as a usual THING обикновено
the THING is that въпросът e, че
it's a good THING (that) добре че
that is not the same THING това не e едно и също
as THINGs are при сегашното положение на нещата
as THINGs go както вървят/се развиват нещата
have THINGs come to that? дотам ли e стигнала работата, дотам ли се е стигнало
6. нещо необходимо/важно/истинско и пр.
the THING, just/quite the THING, the right/very THING тъкмо това, което трябва/което се иска
a good rest is just the THING for you това, от което имаш нужда, е една хубава почивка
it is not (quite) the THING to не е прилично/прието да
the latest/last THING in hats/shoes шапки/обувки по посдедна мода
quite the THING съвсем модерно, най-модерно, по последната мода
7. човек, същество
a dear old THING стара бабка, мил/симпатичен дядка
young THING младо същество, младеж, девойка
a THING like him тип/гад като него
dumb THINGs безсловесни същества
above all THINGs преди/над всичко
well, of all THINGs! как можа да се случи (точно това/така)! да не очакваш просто! among other THINGs към/освен това, между другото
and THINGs и други такива, и подобни, и така нататък
(the) first THING най-напред, първото нещо
I'll do it (the) first THING in the morning първата ми работа утре сутрин ще бъде да направя това
(the) first THINGs first най-важните работи-най-напред
(the) last THING накрая, в последната минута, всичко друго, само не това
for one THING първо (напърво)
for one THING... for another едно че... и друго
(the) next THING след това
other THINGs being equal при еднакви във всяко друго отношение условия
no such THING нищо подобно, съвсем не, никак даже
not to know the first THING about хабер си нямам от
that's one THING certain това e едно на ръка
to do the handsome THING by отнасям се добре/внимателно към
to know a THING or two зная това-онова, не съм вчерашен, и аз разбирам нещо
to have a THING about разг. не мога да търпя/понасям, побъркан съм на (тема)
to make a good THING (out) of извличам полза от, печеля добри пари от
to make a THING of отдавам преголямо значение на, суетя се около, правя голям въпрос от, считам за много важно
well, of all THINGs! и таз хубава! it's (just) one of those THINGs такова e положението, нищо не може да се направи, не можеш да го избегнеш
to see THINGs имам халюцинации, привижда ми се, фантазирам, въобразявам си
above all THINGs преди/над всичко, повече от всичко друго
taking one THING with another като размисли човек
and another THING и още нещо
to do THINGs to действувам/въздействувам силно на/върху
to do one's THING постъпвам без задръжки/както ми e свойствено, върша/свършвам нещо, за което ме бива/което ме интересува/влече
to make THINGs worse, it started raining не стига това, ами взе, че и заваля

* * *

{din} n 1. нещо, предмет, вещ; not a thing нищо, нищичко; there was

* * *

същество; предмет; вещ; работа; нещо;

* * *

* * *

thing[uiʃ] n 1. нещо, предмет, вещ; 2. нещо, работа, постъпка, въпрос, факт, случай, явление, обстоятелство; the good \things of life благата на живота; that was a near \thing работата беше на косъм; in all \things при какви да е условия, във всички обстоятелства; a square \thing честна постъпка, честна сделка; the polite \thing разг. добро възпитание, благовъзпитаност, етичност; the real \thing разг. нещо истинско (не имитация); нещо първокачествено; as a general \thing изобщо; as a usual \thing обикновено; the \thing is that въпросът е, че; it's a good \thing ( that) добре, че; it's not my \thing at all разг. това не е моя работа, това изобщо не ме интересува; as \things are при сегашното положение на нещата; as \things go както вървят работите; one of those \things неизбежна неприятност (от ежедневието); • above all \things преди всичко; well, of all \things! как да се случи! тю да се не види! да не очаква човек! among other \things между другото; впрочем; ... and \things... и подобни, и така нататък; ( the) first \thing най-напред; first \thing after веднага след; ( the) first \thing in the morning първата ми работа утре; first \things first най-напред, най-важното; ( the) last \thing най-после, накрая, в последния момент; неочаквано, без да искам, случайно; всичко друго, но не и това; one \thing and another това (и) онова, какво ли не (още); for one \thing първо (на първо); ( the) next \thing след това; other \things being equal при еднакви условия във всяко друго отношение; no such \thing нищо подобно, съвсем не; yes, that's certainly one \thing (one \thing certain) това е едно на ръка; to know a \thing or two зная това-онова (някои и други неща); не съм вчерашен; to be on to a good \thing в изгодна позиция съм; to make a \thing of 1) правя на въпрос; 2) горещя се, паля се; good \things лакомства; to make a good \thing ( out) of извличам полза; печеля добри пари от; to make \things hum действам енергично, раздвижвам нещата, не оставям работата да спре; to make \things worse не стига това; to take one \thing with another като размисли човек; to see \things имам халюцинации, бълнувам; to be all \things for all men старая се да угодя всекиму; to have a \thing about s.o. or s.th. падам си по някого (нещо); to make a \thing of ( about) s.th. разг. преувеличавам, изопачавам; to do o.'s own \thing разг. живея според собствените си разбирания; не обръщам внимание на хорското мнение; 3. същество, човек, създание; old \thing разг. драги (мой); a dear old \thing мил(а) старец (старица); a little \thing дете, детенце; a poor \thing сиромах, сиромахкиня, завалия; poor \thing! бедният! горкият! горкичката! горкото!; young \thing младо същество, младеж, девойка; a bright young \thing безпътен (лекомислен) младеж; spiteful \thing злобна гад, гадняр, злобар; a \thing like him тип като него; he is a mean \thing той е подлец; dumb \things безсловесни същества; 4. нещо необходимо (важно, истинско, подходящо, подобаващо); мода; the done \thing общоприето поведение; това, което е редно; just ( quite) the \thing, the right ( very) \thing тъкмо това, което трябва (както трябва); it is not the \thing to stare at people не е прилично да се заглеждаш в хората; this is the latest \thing in hats тази шапка е последната дума на модата; not to be ( feel) at all the \thing не се чувствам никак добре; 5. pl вещи, принадлежности, багаж; дрехи, облекло; \things personal юрид. движима собственост, движимости; \things real юрид. недвижим имот, недвижимости; to pack up o.'s \things стягам си багажа, прен. тръгвам си, отивам си; I got my \things wet дрехите ми се намокриха; take off your \things свали си палтото, съблечи се; 6. pl сечива, инструменти; 7. pl прибори, съдове; tea\things чаен сервиз.

Платон (справжнє ім'я Аристокл) (427, Афіни чи о-в Егіна - 347 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, постать якого стала уособленням філософії як такої. Походив зі старовинного аристократичного роду (серед предків - останній афінський цар Кодр і уславлений реформатор Солон, один із "семи мудреців"). П. починав як поет і драматург, але вже в 20 років, завдяки Сократу і Кратилу, захопився філософією, відмовившись від поетичної творчості. Як мислитель сформувався під вирішальним впливом Сократа, після страти якого (399 р. до н. е.) переїжджає до м. Мегари, де зібрався осередок сократівських учнів. У 388 р. здійснює подорож до Пд. Італії та Сицилії, маючи на меті познайомитися з вченнями піфагорійців. У Сиракузах здобуває прихильність тирана Дионісія Старшого (той зацікавився ідеями П. щодо перетворення держави). Але невдовзі П. арештовують, передають спартанцям і виставляють для продажу на ринку рабів (о-в Егіна). Його викупив киренець Аннікерид і дарував свободу. На гроші, зібрані друзями П. для викупу (Аннікерид відмовився їх узяти), була куплена ділянка у передмісті Афін (гай героя Академа), де бл. 387 р. П. заснував власну філософську школу - Академію (див. платонізм). П. є першим в історії філософом, більша частина творчої спадщини котрого дійшла до наших днів. Але це ж створює проблему авторизації і хронологізації творів, що існують в історичній традиції під ім'ям П. (т. зв. "платонівське питання"). Корпус платонівських творів, що збереглися, обіймає 34 діалоги (з них 23 вважаються автентичними, а 11 - сумнівними), "Апологію Сократа" і 13 листів; до нього входять також "Визначення" та 7 неавтентичних діалогів Р. ізні критичні дослідження піддавали сумніву платонівське авторство щодо більшості діалогів, достеменність яких відстоювали інші. Окрему частину творчості становлять т. зв. "езотеричні", або "неписані" вчення ("Навколо Блага"), які П. вважав за можливе викладати лише усно. В останні десятиліття робилися неодноразові спроби їх реконструкції і визначення їх ролі у філософії П. Одна з найавторитетніших сучасних періодизацій (Теслеф) створення діалогів П. така: 1) ранній період (до першої поїздки на Сицилію у 388 р.) - "Апологія", початок роботи над "Державою"; 2) "академічний" період (387 - 367) - дев'ять книг "Держави", "Горгій", "Менексен", "Протагор", "Менон", "Федон", "Симпозіон", "Федр", "Евтидем", "Лісид", "Хармід", "Теетет", "Кратил". У той же час в Академії створені "Клітофонт", "Критон", "Лахет", "Алківіад І", "Феаг", "Гіппій Менший", "Йона", "Коханці", "Ериксій", "Евтифрон"; 3) "сицилійський" період, між другою і третьою поїздками на Сицилію (366 - 361) - десята книга і повна редакція "Держави", "Парменід", початок "Законів"; 4) завершальний період (360 - 347) - "Тимей", "Критій", "Софіст", "Політик", "Філеб", "Закони" і "Післязаконня", VII (автобіографічний) лист. У цей же час в академічному колі створені "Гіппій Більший", "Гіппарх", "Сизиф", "Мінос", "Демодок", "Про чесноту", "Про справедливість", "Листи". Всі ці твори вважаються Теслефом написаними за життя П., - ним особисто або під його вирішальним впливом. Виняток - "Алківіад II", "Аксиох", "Алкіона", "Визначення" Д. іалогова форма творів П. не випадкова і відповідає специфіці платонівського методу. П. розвиває і доводить до досконалості сократівське "шукаюче мислення" на противагу закінченому софістичному "вченню". Основа методу П. - це діалектика в її античному розумінні: вміння ставити питання і відшукувати на них відповіді; через аналіз свідчень досвіду і окремих опіній, що відображають речі в їх чуттєвій даності, досягати знання надчуттєвого буття. Разом з тим форма діалогу відбиває досягнуту в античному Просвітництві (софісти і Сократ) впевненість, що істина не може належати окремій свідомості і має інтерсуб'єктивний характер. її оприявнення є справою не окремої особи, а спілкування мислеників. Філософія П. охоплює безліч найважливіших тем і сюжетів, але не становить єдиної теоретичної системи. Стрижневі платонівської творчості - як життєвої, так і інтелектуальної - є намагання подолати глибоку кризу і руйнацію основ суспільного устрою, що стали ознакою епохи. П. створює грандіозну полісну утопію - зразок досконалого суспільства, завдяки чому стає засновником соціального конструктивізму у західній метафізиці. Разом з тим, вирішити проблему досконалого суспільства - того, що не є мінливим встановленням людей, а відображає природу речей, - неможливо без з'ясування сутності самого буття. Вирішення питання "що насправді є, існує?" стало визначальним для творчості Π. П. створює теорію ейдосів (ідей) як незмінних, вічних, неподільних, надчуттєвих зразків всього сущого ("ейдос" по-грецьки означає "вид", "вигляд"). Ейдоси уособлюють достеменне буття, яке є незмінним, вічно перебуває і як таке протистоїть чуттєвому світу, що весь занурений у процес нескінченного становлення. Світ ейдосів - не проста сукупність першозразків, а має свою впорядкованість. Найвищим ейдосом є ідея Блага. Всі речі цього світу - лише чуттєві відбитки ейдосів, їх недосконалі відображення. Напр., всій сукупності фізично існуючих столів відповідає ейдос стольності. Така диспозиція буття можлива тому, що існує матерія (просторовість). Вона сама не є буттям, що стоїть поряд зі світом ейдосів. П. називає її "приймальницею всього" - тим, у чому виникає чуттєва подоба безтілесного зразка (ейдоса): тобто визначає її як можливість усім речам існувати. У "Філебі" цей зв'язок набуває закінченого вигляду: божествений розум-деміург створює всі речі чуттєвого світу (Космосу), керуючись ейдосами як їх зразками, а матерію використовуючи як субстрат. Відтак поруч з власне буттям П. концептуалізує мислення про небуття, яке виступає не як просте відкидання сущого, а як іншість буття, його "інаковість" - інобуття. Онтологія становить наріжний камінь філософії П., хоча її систематична концептуальна розробка відноситься, вірогідно, до пізнього періоду платонівської творчості. Вона є теоретично необхідною основою вчення П. про державу (в обширі якого осмислюються всі інші соціальні та гуманітарні сюжети) і так само зумовлює вчення про пізнання світу. Космологічне вчення (його П. розгортає у "Тимеї") має на меті показати вкоріненість досконалої держави у структурі універсуму. Космогонія тут завершується антропогонією, а вчення про державу є одночасно вченням про гідний людини спосіб буття. Основою досконалої держави є нерозривний зв'язок і взаємообумовленість індивідуальної доброчесності і суспільної справедливості Ц. е робить етику і політику принципово неподільними. У "Державі" П. виділяє сім типів державного устрою. Перший - "царство Кроноса" - додержавне буття людей, коли ними безпосередньо керували божественні посланці. Власне держава і законодавство виникають як засоби компенсувати відсутність прямого Божого керування, що його люди втратили С. еред існуючих типів держави П. вважає два правильними (монархія, аристократія) і чотири спотвореними (тимократія, олігархія, демократія, тиранія). ("Політик" містить інший розподіл типів, близький до Аристотеля). Відповідно до кожного устрою П. виокремлює створюваний ним тип людини С. труктуру досконалої держави утворюють три класи: виробники (селяни і ремісники - ті, хто забезпечує суспільство необхідним статком), воїни-стражі (ті, хто боронить місто і забезпечує внутрішній порядок), політики-філософи (ті, хто володіє мистецтвом виховувати громадян і керувати ними). Кожному класу відповідає своя чеснота: стриманість - виробникам, мужність - воїнам, мудрість - філософам. Засадниче значення має четверта чеснота - справедливість В. она притаманна усім і покликана підтримувати існуючий порядок, залишаючи кожного у межах його соціальної ролі. Держава та її устрій уподібнюються людській душі, яка також має три головні частини (засновки): жага (бажання), запал (воля), розмисл. Вони є основними силами, котрі визначають життя душі. їм відповідають три суспільних класи, а також три головні чесноти. Залежно від переваги того чи того засновку, утворюються різні типи душі. Онтологія і вчення про душу визначають теорію пізнання П. Суб'єктом пізнання є душа, а сам процес пізнання спрямований на достеменне буття - вічне і непроминальне (світ ейдосів). Можливість його пізнати принципово відкрита тому, що сама душа як безтілесна, ідеальна сутність походить зі світу ейдосів і контактувала з ними; пізнання - це процес пригадування (анамнезис) душею своїх вражень від ейдосів. Анамнезис ускладнюється тим, що в людині душа поєднана з тілом, для якого реальністю є чуттєві сприйняття; вони заступають людині справжнє буття і навіюють хибні уявлення, від яких душі потрібно звільнитися С. итуацію пізнання П. передає образом печери, в якій знаходяться прикуті до стіни невільники, котрі бачать лише тіні речей, що проносяться повз них. Ці тіні - чуттєві враження, подоба дійсних речей, від яких слід дістатися світла безтілесного світу, щоб побачити достеменну реальність. Оскільки предметом пізнання є безтілесні сутності, то головна пізнавальна здатність - це умоглядність. В умоглядному світі є сфера "нічим не зумовлених начал усього", яка осягається таким самим безпосереднім умоспогляданням (ноезис), і сфера обумовленого, яку можливо пізнавати шляхом розсуду, розмірковування (діанойя). Досягнення знання - це сходження від меншої достовірності до більшої. Його чотири щаблі: ім'я, визначення, зображення, знання як таке ("VII лист"). Кожен ступінь є певним етапом пізнання, послідовне сходження по яких дозволяє досягти знання достеменного буття. П. відіграв ключову роль у розвитку західної метафізики: вчення про буття надало вищого онтологічного статусу конкретностям навколишнього світу, подавши все розмаїття його форм у вигляді незмінних першообразів; полісна утопія створила ідеал досконалого суспільства і обґрунтувала практику соціальних перетворень. П. мав вирішальний вплив не лише на подальшу античну думку (див. Аристотель, платонізм), а й на всю європейську філософську традицію.

[br]

Осн. тв.: "Держава"; "Теетет"; "Парменід"; "Тимей"; "Критій"; "Закони".

БУДДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ - світоглядно-філософська основа буддизму як релігійної системи. Характерною особливістю Б. ф. є її етико-практична спрямованість, стрижень змісту становить проповідь Будди "Про чотири благородні істини". Перша істина: "існує страждання". Його неодмінно і обов'язково зазнає будь-яка жива істота, тому все життя - страждання. Друга істина: "є причина страждання" - наше "Его", у якого є бажання. Вони стимулюються невіглаством і призводять до дій, які створюють карму. Третя істина: "можна припинити страждання". Повне викорінення і добрих, і поганих бажань відповідає стану нірвани, коли людина переживає процес відродження. Четверта істина стверджує: "є шлях до припинення страждань". Це т. зв. "благородний восьмеричний шлях", який складається з вірного розуміння, вірного наміру, вірної мови, вірної поведінки, вірного життя, вірного зусилля, вірного відношення, вірного зосередження. Цей шлях у буддизмі дістав назву "серединного шляху". Розвиваючи ці істини, Б. ф. багато уваги приділяє розробці таких специфічних буддистських понять, як дхарма, карма, нірвана, дукха, шуньята, віджня та ін. Джерелами для вивчення Б. ф. є канонічні тексти як загальнобуддистського змісту, так і окремих шкіл. Насамперед, це збірка канонічних текстів Типітака ("Три кошики"). Основи Б. ф. викладені в третьому розділі Типітаки. Його повна назва - Абхідхарма-пітака - означає: "кошик, який містить Велику дхарму".

{kaind}
I. 1. род, семейство
2. раса, порода
3. вид, сорт, разновидност
what KIND of man is he? що за човек е? he is the KIND of man to, he is a man of the KIND who той е от тези хора, който
of a different KIND друг, различен
something of the KIND нещо такова/подобно
coffee of a KIND нещо, което може да мине за кафе
that is the KIND of thing I mean имам предвид нещо подобно
they are (all) of a KIND лика-прилика ca
all KINDs of things всякакви неща
to have a KIND of suspicion that смътно подозирам, че
4. природа, естество, характер, качество
after its KIND според природата си
to differ in KIND различавам се по естество
5. стока, продукти (като платежно средство)
in KIND в натура, прен. по същия начин
to pay in KIND плащам в натура
6. църк. вино с просфора (за причастие)
7. KIND of разг. един вид, някак, до известна степен, тъй да се каже
I KIND of felt sorry for някак ми дожаляза
to repay/pay hack/answer (someone) in KIND връщам си (го) (някому) тъпкано, плащам със същата монета
II. 1. добър, добродушен, сърдечен, мил, любезен
2. predic мил, любезен (to)
it is very KIND of you to много мило/любезно е от ваша страна да/че
with you be KIND enough to, will you be so KIND as to бихте ли били/бъдете така добър да

* * *

{kaind} n 1. род, семейство; 2. раса, порода; 3. вид, сорт, разн(2) {kaind} а 1. добър, добродушен; сърдечен; мил, любезен; 2. p

* * *

чешит; сорт; сърдечен; тип; умилен; раса; род; порода; приветлив; вид; разновидност; добър; добродушен; естество; ласкав; любезен; нежен;

* * *

* * *

kind [kaind] I. n 1. род, семейство, раса, порода; 2. вид, сорт, разновидност; what \kind is it? какъв вид е то? what \kind of man is he? що за човек е той? s.th. of the \kind нещо подобно; heating of a \kind някакво отопление, нещо (което може да мине за) като отопление; that is the \kind of thing I meant исках да кажа нещо такова; he is a \kind of doctor той е нещо като (един вид) лекар; two ( three) of a \kind разг. един дол дренки; one of a \kind разг. уникален, неповторим; 3. природа, естество, същност, характер, качество; to differ in \kind различавам се по естество; payment in \kind плащане в натура; to retort in \kind връщам го тъпкано; to replay ( pay back, answer) in \kind плащам със същата монета, връщам го тъпкано; 4. рел. вид (за причастие); 5.: \kind of разг. един вид, отчасти, донякъде, малко, до известна степен; сякаш, като че ли; he is \kind tired той сякаш е уморен; • ( the) worst \kind ам. разг. извънредно, крайно. II. adj 1. добър, добродушен, добросърдечен, сърдечен, любезен, мил, приветлив, приятен, благ, благоразположен, благоприятен (to); with \kind regards с поздрав; it is very \kind of you to много любезно от твоя страна, че; be so \kind as to... бъдете така добри да ...; FONT face=Times_Deutsch◊ adv kindly; 2. нежен, ласкав; 3. с който се работи, борави лесно; обработваем; 4. безвреден (за препарат); a detergent that is \kind to the hands перилен препарат, който е безвреден за ръцете.

ОЗНАКА - особливість предмета або явища, яка визначає подібність свого носія до інших об'єктів пізнання або відмінність від них; те саме, що і властивість. Сукупність О. (яка може зводитися і до єдиної О.) дозволяє відрізнити предмет (явище) від інших предметів (явищ). Виділяють багато різновидів О., найважливішими серед яких є поділи на характерні та нехарактерні О. (відповідно головні і другорядні властивості, а також постійні (необхідні) і тимчасові (випадкові) О. (див. атрибут, акциденція). Вважається, що мислительна процедура абстрагування полягає в тому, що суб'єкт мислення відсторонюється від нехарактерних (другорядних) і тимчасових О. предмета (явища), розглядаючи лише його характерні (суттєві) і постійні О. Виявлення характерних О. одразу у багатьох об'єктів дозволяє здійснити узагальнення, тобто визначити тип цих об'єктів (класифікувати їх) і скласти узагальнену характеристику кожного з них як представника вказаного типу. Питання відношення О. та об'єктів-носіїв О. становить частину онтологічної проблеми універсалій. На думку середньовічних концептуалістів (див. концептуалізм), сучасних позитивістів, матеріалістів та методологічних реалістів, О. невіддільні від свого носія і не мають самостійного існування; вони можуть розглядатися окремо лише завдяки здатності людського мислення до абстрагування. Необхідно відрізняти О. як особливості об'єктів мислення або уявлення від відповідних цим О. частин змісту мислення або уявлення. Багато філософів минулого припускалися помилки, змішуючи об'єкт пізнання та його О. із змістом пізнання (мислення або уявлення) та його частинами. Найсуттєвіший внесок у виправлення цієї помилки внесли Больцано і Твардовський. Множина О. кожного об'єкта пізнання потенційно невичерпна, що свідчить про принципову неповноту всякого пізнання, зокрема про неповноту, неточність і незавершеність будь-якого поняття - адже будь-яке поняття (як і уявлення) може містити лише обмежену кількість частин, що відображають певні О. У зв'язку з цим Твардовський запропонував називати О. не будь-які властивості об'єкта пізнання, а лише ті, які відображаються у пізнанні, фіксуючись як частини змісту поняття чи уявлення Ц. я термінологічна пропозиція не набула поширення. О. у логіці в нетермінологічному вжитку - те саме, що й у філософії. Як термін слово "О." нині практично не вживається; звичайно говорять не про 0., а про властивості, трактуючи останні як одномісні предикати, тобто як частинний випадок синтаксичної категорії предиката (див. предикат). В концепції Фреге О. (складного) поняття - елементарна предикатна складова цього поняття (напр., О. складного поняття "круглий дубовий стіл" є три простіші поняття "круглий", "дубовий" і "стіл") Б. ольцано виступав проти такого слововживання, бо, на його думку, це мало призвести до змішування частин поняття і відповідних їм сторін предмета поняття. Насправді ж така помилка не має відношення до предикатної мови, оскільки поняття і предмети, що підпадають під поняття, од самого початку розрізняються як об'єкти різних типів (див. теорія типів).

1. неопределё́нный арти́кль

2. оди́н (одна́, одно́)

3. кто-то, что-то, кто-нибу́дь, что-нибу́дь

ein I m (f eine, n ein; без сущ. m einer, f eine, n eins, ре́же eines) Tisch стол

eine Blume цвето́к

ein Tal доли́на

ich suche eine Frau Schulze я́ ищу́ некую госпожу Шульце

nur ein Bär kann so brummen то́лько медве́дь може́т та́к рыча́ть

mit der Beredsamkeit eines Cicero с красноре́чием Цицеро́на

nicht jeder Dichter ist ein Goethe не вся́кий поэ́т - Гё́те

ein vierzig Jahre, ein Jahrer vierzig диал. о́коло соро́ка лет, приме́рно со́рок лет, лет со́рок

ein klein wenig немно́жко; слегка́

so ein Arzt, ein solcher Arzt, solch ein Arzt тако́й врач

so ein Dummkopf!, ist das ein Dummkopf! тако́й дура́к!, вот дура́к!

so eine Enttäuschung! тако́е разочарова́ние!

was für ein Lärm? что за шум?!

was für einer ist er? что он за челове́к?

welch ein Glück! како́е сча́стье!

ein jeder [уст. jeglicher] вся́кий, ка́ждый

ein I m (f eine, n ein; без сущ. m einer, f eine, n eins, ре́же eines) /без значе́ния неопределенности:/ an ein hohes Ministerium... канц. в министе́рство... (обраще́ние в заявлениях)

ein I m (f eine, n ein; без сущ. m einer, f eine, n eins, ре́же eines) /заменя́ет и́мя существи́тельное:/ hat jemand einen Bleistift? - Hier ist einer есть у кого́-нибу́дь каранда́ш? - Вот каранда́ш; Вот, возьми́те

willst du eine Feder haben?ein ich habe schon eine тебе́ ну́жно [дать] перо́? - У меня́ уже́ есть

die Wohnung besteht aus zwei Zimmern, einem größeren und einem kleineren кварти́ра состои́т из двух ко́мнат: одна́ побо́льше, а друга́я поме́ньше

j-m eine um die Ohren hauen разг. дать кому́-л. затре́щину

gib ihm doch eins (mit dem Stock)! разг. да́й ему́ (разо́к) хороше́нько (па́лкой)!

wir wollen noch eins singen! разг. споем ещё́ (пе́сенку)!

er pfiff sich eins разг. он насвистывал (пе́сенку)

tanzen wir eins! потанцу́ем!

sie tranken immer noch eins разг. они́ всё пили́ и пили́

das ist eine! фам. вот же́нщина [ба́ба]!: уж она́ толк зна́ет!; уж она́ уме́ет!

das ist einer! вот тип [плут, пройдо́ха]!

Sie sind (mir) einer! ну и тип вы (ка́к я́ погляжу)!

ein II pron indef кто-то, кто-нибу́дь, кто-ли́бо

einer muß mit gutem Beispiel vorangehen кто-то до́лжен пода́ть хоро́ший приме́р

einer von uns кто-нибу́дь из нас

einer der Arbeiter wird ihnen helfen кто-нибу́дь из рабо́чих вам помо́жет

er ist belesen wie selten einer таку́ю начи́танность, ка́к у него́, ре́дко встре́тишь; ре́дко встре́тишь кого́-нибу́дь, кто был бы та́к начи́тан

so einer wird das nicht tun тако́й (челове́к) э́того не сде́лает

so einer ist er! вот он како́в!

manch einer glaubt das есть лю́ди, кото́рые э́тому ве́рят

ein II pron indef /соотве́тствует по значе́нию местоимению man; на ру́сский язы́к, ка́к пра́вило, отде́льным сло́вом не перево́дится:/

oft tadelt einer, was er nicht versteht ча́сто порицают то, чего́ не понима́ют

was einer nicht kennt, das kann er nicht beurteilen чего́ не зна́ешь, о том суди́ть не мо́жешь [о том не суди]

wie kann einer so töricht sein? и ка́к мо́жно быть таки́м глу́пым?

was einer nicht erleben kann (и) чего́ то́лько не случа́ется [не уви́дишь] на све́те, (и) чего́ то́лько не приключается с челове́ком

da kann einer [разг. eins] närrisch werden фам. ту́т обалде́ть мо́жно

sage nur einer! нет, что вы говори́те!, ну скажи́те на ми́лость!

das kann einem alle Tage zustoßen [passieren] э́то може́т в любо́й моме́нт со вся́ким случи́ться

das kommt einem fremd vor э́то ка́жется стра́нным

Sie machen einem bange вы пугаете меня́; та́к мо́жно напуга́ть челове́ка

das tut einem wohl э́то прия́тно

dieses Wetter muß einen ja freuen така́я пого́да должна́ ведь ра́довать (челове́ка)

das muß einen kränken э́то оби́дно

ein III num (с артиклем и́ли согласуемым определе́нием склоня́ется ка́к сла́бое прилага́тельное) оди́н, одна́, одно́ см. acht I

ein Tisch оди́н стол

eine Tafel одна́ доска́

ein Ei одно́ яйцо́

ich habe nur ein Heft у меня́ то́лько одна́ тетра́дь

ein bis zwei Tage оди́н-два́ дня

alle wie ein Mann все ка́к оди́н (челове́к)

ein und derselbe тот же са́мый, оди́н и тот же

ein und dasselbe то же са́мое, одно́ и то же

ein für allemal раз и навсегда́

ein oder mehrmals оди́н и́ли не́сколько [мно́го] раз

die Uhr ist eins, es ist eins, es ist ein Uhr (вре́мя) ча́с

es ist halb eins (вре́мя) полови́на пе́рвого

es hat eins geschlagen проби́ло ча́с

er kam Punkt [mit dem Schlage] eins он пришё́л ро́вно в ча́с

eins, zwei, drei! раз, два́, три!

es war nur einer da там был (прису́тствовал) то́лько оди́н (челове́к)

nur einer (von ihnen beiden) hat zu bestimmen лишь оди́н (из них двои́х) до́лжен распоряжа́ться

einer der Männer trat vor оди́н из мужчи́н вы́шел вперё́д

einer für alle, alle für einen оди́н за всех, все за одного́

nicht einer ни оди́н

das versteht er wie nur einer он разбира́ется в э́том ка́к никто́ друго́й

eins [ре́же eines] der beiden Pferde одна́ из лошаде́й

eins von beiden одно́ из двух

eins oder das andere одно́ и́ли друго́е

eins gefällt mir nicht an ihm: seine Nachlässigkeit одно́ не нра́вится мне́ в нём - его́ неря́шливость

eins tut not ну́жно одно́

es kam eins nach dem anderen одно́ шло [сле́довало] за други́м

noch eins! и ещё́!

eins darfst du nicht vergessen одного́ ты не до́лжен забыва́ть

I a [aens a:] ком. пе́рвой катего́рии, вы́сшего ка́чества, пе́рвого со́рта; разг. отли́чный, первокла́ссный, наилу́чший

sein Gedächtnis ist I a разг. у него́ отли́чная па́мять

sie hassen der eine den anderen они́ ненави́дят друг дру́га

das eine, das not tut... еди́нственно необходи́мое...

das eine wie das andere и то, и друго́е

dieser eine Mann оди́н э́тот челове́к

dieses eine Mal (то́лько) на э́тот раз

mein einer Sohn разг. оди́н из мои́х сынове́й

eines Tages одна́жды

er hat sich in mehr als einem Falle bewährt он прояви́л себя́ не то́лько в э́том одно́м слу́чае

von ein em zum andern от одного́ к друго́му

er leerte das Glas auf einen Zug он осуши́л стака́н за́лпом

er ist auf einem Auge blind он слеп на оди́н глаз

aut einen Hieb fällt kein Baum посл. одни́м уда́ром де́рева не срубишь

etw. in einem Jahre tun сде́лать что-л. за оди́н го́д

in ein (em) und -einem halben Jahre за полтора́ го́да

er hörte nur mit einem Ohre zu он слы́шал то́лько кра́ем у́ха

ein III num (с артиклем и́ли согласуемым определе́нием склоня́ется ка́к сла́бое прилага́тельное) оди́н (и тот же), одна́ (и та же), одно́ (и то же); одина́ковый, одина́ковая, одина́ковое

wir haben einen Weg нам по пути́

sie sind einer Gestalt у них одна́ фигу́ра

wir sind stets einer Meinung мы всегда́ одного́ мне́ния

sie sind an einein Tage geboren они́ родили́сь в оди́н (и тот же) де́нь

wir wohnen mit ihm in einem Hause мы живё́м с ним в одно́м до́ме

sie sind von einem Alter они́ одного́ во́зраста

von einer Größe одина́ковой величины́, одина́кового разме́ра

eines schickt sich nicht für alle ка́ждому своё́

Blitz und Donner waren eins мо́лния и гром слили́сь

das Telegramm erhalten und fort war eins разг. получи́в телегра́мму, я́ то́тчас же отпра́вился в путь

wir sind eins мы солидарны [еди́ны, единодушны]

wir werden schon eins werden мы ка́к-нибу́дь договори́мся [придем к соглаше́нию]

die beiden Staaten waren sich in diesen Bestrebungen eins о́ба госуда́рства бы́ли еди́ны в свои́х устремлениях

es läuft [kommt] auf eins hinaus [heraus] э́то сво́дится к одному́ и тому́ же; э́то бу́дет име́ть тот же результа́т; э́то в конце́ концо́в безразли́чно

es ist mir alles eins мне́ всё равно́

das ist ja alles eins э́то ведь всё равно́

ein III num (с артиклем и́ли согласуемым определе́нием склоня́ется ка́к сла́бое прилага́тельное) еди́ный, оди́н

sein ganzer Körper war eine Wunde всё его́ те́ло представля́ло одну́ сплошну́ю ра́ну [бы́ло одно́й сплошно́й раной]

eine Stimme des Lobes ertönte aus dem Munde aller Zuschauer единоду́шный во́зглас одобре́ния вы́рвался из уст зри́телей

alle riefen wie aus einem Munde все воскликнули в оди́н го́лос

eins ins andere gerechnet засчитав всё

eins ins andere reden сбива́ться с те́мы, вести́ сби́вчивый разгово́р

in einem fort, разг. in einem weg [hin], in einer Tour беспреры́вно, беспреста́нно, без у́молку

das geht so in einem hin всё идё́т однообра́зно

in eins setzen прира́внивать, ста́вить на одну́ до́ску

mit eins разг. вдруг, внеза́пно

unter einem австр. канц. вме́сте с тем (что бы́ло ска́зано ра́нее, что говори́лось вы́ше), er ist ihr ein und alles он для неё́ всё, она́ в нём души́ не ча́ет

sie sind ein Herz und eine Seele, sie sind ein Herz und ein Sinn они́ живу́т душа́ в ду́шу

eine Schwalbe macht noch keinen Sommer посл. одна́ ла́сточка весны́ не де́лает

einer ist keiner посл. оди́н в по́ле не во́ин

eines Mannes Rede ist keines Mannes Rede посл. пусть бу́дет выслушана и друга́я сторона́

ein IV adv : bei j-m aus und ein gehen ча́сто быва́ть у кого́-л.

nicht [weder] aus noch ein wissen не знать, что де́лать [что предприня́ть, ка́к быть]; не находи́ть вы́хода

ein IV adv включено́ (надписъ на прибо́ре)

ein= отд. преф. гл., ука́зывает /на напра́вленность движе́ния внутрь чего́-л.:/ eintreten входи́ть

einfahren въезжа́ть

einlegen вкла́дывать, помеща́ть внутрь

einatmen вдыха́ть

eindrücken вда́вливать, прода́вливать

einfallen обру́шиваться, обва́ливаться (о постро́йке), воен. вторга́ться; врыва́ться

ein= отд. преф. гл., ука́зывает /на помеще́ние чего́-л. внутрь друго́го предме́та:/ eingittern обноси́ть решё́ткой

einkapseln тех. заключа́ть [помеща́ть] в коро́бку [в ко́жух]

einkerkern заключа́ть в тюрьму́

ein= отд. преф. гл., ука́зывает /на приобрете́ние, при́быль:/ einkaufen покупа́ть, закупа́ть

einsammeln собира́ть (напр., взно́сы), einernten убира́ть урожа́й; перен. пожина́ть

ein= отд. преф. гл., ука́зывает /на перехо́д де́йствующего лица́ и́ли объе́кта де́йствия в како́е-л. состоя́ние:/ einschlafen засы́пать

einfrieren замерза́ть

einschüchtern запу́гивать

einengen сужа́ть

ein= отд. преф. гл., ука́зывает /на по́лный охва́т предме́та де́йствием:/ eindecken укрыва́ть, заку́тывать; einkochen ува́ривать; einbalsamieren бальзами́ровать

Євшан, Микола (Федюшка, Микола Останович) (1889 - 1919) - літературний критик, автор низки праць, в яких ґрунтовно висвітлені проблеми філософії та естетики т. зв. раннього укр. модернізму, оновлення укр. національної культури. Спираючись на ідеї Фіхте, Ніцше, Гюйо, Є. надавав вирішального значення у творчому процесі діяльно-вольовому началу - непересічній індивідуальності (на кшталт ніцшеанської надлюдини), котра здатна вибудувати споріднену з релігійним світом естетичну реальність, де долається прірва між життям та ідеалом. Така культурна реальність має стати питомим середовищем, в якому формується "культурно-національний тип, тип національного героя" - мобілізуючий центр "свідомого українства". В гострій полеміці з просвітянством і народництвом традиційного українофільства друг. пол. XIX - поч. XX ст. Є. обстоював принципи функціональної повноцінності і самобутності укр. культури, але наголошував на її відкритості до європейських впливів. Є. досліджував творчість Шевченка як поета і мислителя. Разом з однодумцями з ж. "Українська хата" Є. пропагував твори Лесі Українки, Коцюбинського, Винниченка, інших письменників-новаторів, яких не приймала "народницька критика". Переклав укр. мовою "Промови до німецької нації" Фіхте.

[br]

Осн. тв.: "Під прапором мистецтва" (1910); "Тарас Шевченко" (1913); "Проблема творчості" // Сучасність. - 1996. - № 3 - 4 ; "Національне виховання" // Україна. - 1991. - № 9.

ФІЛОСОФІЯ ( від грецьк. φιλοσοφία - любов до мудрості) - особливий різновид духовної культури, призначення якого полягає в осмисленні основ природного і соціального світу, формоутворень культури і пізнання, людини та її сутності. Наслідком цього осмислення є формування в сфері суспільної свідомості системи засадничих поглядів і світоглядних переконань, узагальнених уявлень і концептуальних побудов про сутність і граничні проблеми буття, людську присутність у ньому, можливості його осягнення людським розумом. Необхідність філософського осмислення світу закорінена в самій природі людської життєдіяльності, в постійній потребі трансляції людського досвіду та самоутвердження особистості, пошуку цілеспрямовуючих ідей. У духовному житті суспільства філософська культура, виконуючи притаманні їй функції, набирає ряду іпостасей. За своїм основним змістом Ф. відіграє роль світогляду і, як така, дає концептуальний вираз людського світовідношення - світовідчуття, світосприймання та світорозуміння, відношення мислення і буття, духовного і матеріального. Ф. націлена на вироблення системи ідей, які виражають певне ставлення людини до соціальної та олюдненої природної дійсності, духовного життя і тим самим визначають сукупність вихідних орієнтирів, що зумовлюють програму суспільної поведінки людини В. цьому відношенні Ф. покликана створити концептуальну основу для становлення і розвитку системи життєвих цінностей та ідеалів. Світоглядні ідеї та гуманістичні ідеали формуються в усіх сферах духовно-практичного освоєння дійсності - міфології, релігії, мистецтва, літератури, публіцистики, моралі, політики, буденної свідомості тощо. Проте від інших форм світогляду, зокрема міфології та релігії, які спираються на вірування та фантастичні уявлення про світ і людське буття, від буденного світогляду, що визначається традиціями і безпосереднім життєвим досвідом, від художніх форм світогляду, що ґрунтуються на чуттєво-образному зображенні дійсності, філософія відрізняється тим, що будує свою картину світу і місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду, надбань культури та здобутків наукового пізнання, використовуючи раціонально-понятійні форми побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування. Тим самим Ф. виробляє духовні передумови та логічні критерії свідомого пошуку і вибору розумної, найбільш придатної для практичних потреб системи світоглядних ідей і переконань. Для Ф. як світоглядної системи та системи суспільних цінностей характерні риси духовно-практичного освоєння дійсності, що робить її однією із форм суспільної свідомості і зближує з мистецтвом. Ф. як раціонально-понятійна і логічно обґрунтована побудова наділена рисами теоретичного освоєння дійсності, що надає їй статусу науки. Однак Ф. є особливою наукою. Вона виконує специфічні пізнавальні функції, що їх не бере на себе жодна з природничих чи соціогуманітарних наук або сукупність конкретно-наукового знання в цілому Я. к кожна наука Ф. має свій власний предмет і метод дослідження, властиве їйг специфічне знання. Предмет філософського дослідження окреслює коло загальнозначущих проблем, що хвилюють людство в конкретно-історичних умовах суспільного буття і потребують свого з'ясування та обґрунтованого розв'язання. Стрижневими серед них є проблеми істини, краси, добра і свободи та шляхів їх досягнення. В їх контексті Ф. розмірковує над питаннями про минуле, теперішнє і прийдешнє, про людську долю, життя і смерть, про вічність і швидкоплинність, про людський розум, його можливості і границі, про людську діяльність і цілепокладання, правду і справедливість, моральність і доброчинність, людяність (гуманність) і толерантність, волю і стражденність, приниженість і самоствердження, про мету і сенс людського життя, про щастя і шляхи його досягнення. Ці проблеми є наскрізними для всього людства, проходять через усю його історію і отримали назву "вічних проблем". Проте кожна історична епоха і досягнутий рівень людського пізнання ставлять, трактують і розв'язують "вічні проблеми" по-своєму, завдяки чому Ф. виступає своєрідним індикатором того, чим живе, чим стурбоване і про що мріє людство, які тенденції, сили і механізми його рухають. Це дало підстави нім. філософові Гегелю образно визначити Ф. як епоху, схоплену думкою. Істотними рисами філософського методу є умоглядність і раціональність, застосування засобів чистого розуму для усвідомлення і концептуального відтворення об'єктивної реальності. До основних з них належить аналіз і синтез, дедукція і індукція, порівняння і аналогія, абстрагування і узагальнення, сходження від абстрактного до конкретного. Особливість філософського методу полягає ще й у тім, що він застосовується до пізнання природної і соціальної реальності не безпосередньо, а опосередковано. Вихідним матеріалом для філософського осмислення виступають багатоманітне формоутворення матеріальної і духовної культури, історія їх розвитку і актуальне функціювання, найважливіші досягнення природничих і соціогуманітарних наук З. цього боку філософія набирає іпостасі умоглядної рефлексії, роздумів, розмірковувань над усім багатством сукупного суспільно-історичного досвіду людства, виступає самосвідомістю культури, критичним переосмисленням ідеалів і цінностей, що склалися. Філософське знання, що продукується в процесі філософської рефлексії, виражається через систему філософських категорій і понять, що означають фундаментальні властивості буття, способи його людського членування і пізнання. Особливістю філософських категорій і понять є їхня гранична всезагальність, що надає їм характеру універсалій. Цим зумовлена та обставина, що їх зміст найчастіше визначається через альтернативні протиставлення і утворення парних концептуальних структур: матерія і дух, рух і спокій, причина і наслідок, суб'єкт і об'єкт, істина і омана, краса і потворність, добро і зло, свобода і неволя тощо. Нерідко філософське знання формується у вигляді філософських систем і вчень, які з певних світоглядних, пізнавальних і методологічних позицій дають витлумачення і розв'язання висунутих проблем. На відміну від природничих і соціогуманітарних наук, які намагаються із своїх положень максимально усунути суб'єктивний момент і відобразити об'єкт таким, яким він є самим по собі, безвідносно до суб'єкта, Ф. в основу своїх теорій покладає відношення суб'єкта до об'єкта, свідомо включає в свої побудови людський, оцінювальний момент, розглядає дійсність і людину в ній не лише з погляду сущого, а й належного, враховуючи людські цілі і проекції буття в майбутнє. При цьому Ф. не просто сприймає готові результати пізнання та факти формоутворень культури, а й досліджує шляхи виникнення їх, виявляє приховані смисли та тенденції розвитку людського буття, усвідомлює суперечності і потреби пізнання та практики, насамперед у галузі методу мислення і практичної діяльності, вдосконалення категоріального апарату Т. им самим Ф. набирає функції загальної методології. Це не означає, що Ф. претендує на роль наднауки чи науки наук або що вона володіє універсальною методою, яка безпосередньо відкриває істину. Свою загальнометодологічну функцію Ф. виконує тим, що, будучи умоглядним витвором і раціональною реконструкцією теоретичного та духовнопрактичного освоєння світу, створює загальне культурно-смислове, інтелектуальне поле і формує адекватний йому концептуальний лад мислення. Цим спонукає і скеровує пошук, постановку і розв'язання пізнавальних і практичних проблем. Особливо важливу методологічну роль відіграє Ф. на переломних етапах суспільного розвитку і наукового пізнання, коли філософські узагальнення залишаються чи не єдиними орієнтирами, які дозволяють організувати і спрямувати пошук. Оскільки філософське знання і його теоретичні побудови не мають свого прямого експериментального забезпечення, вимога істинності щодо них не має повсюдного застосування. Вони далеко не завжди можуть бути перевірені на предмет істинності чи хибності. Пізнавальна значимість філософського знання нерідко оцінюється за його здатністю пробуджувати свідомість та будити думку, за його аналітико-синтетичними можливостями чи методологічною продуктивністю. Відомо, наприклад, що філософія Маха була методологічною опорою Ейнштейнові при створенні спеціальної і загальної теорії відносності в період кризи в фізиці в кін. XIX - поч. XX ст., хоч істинність цієї філософської системи в цілому викликає обґрунтовані сумніви. Ф. зародилася на ранніх фазах цивілізації в умовах поглиблення поділу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, поступового накопичення позитивного знання про процеси і явища навколишнього світу, яке вже не вкладалося в парадигми міфологічної свідомості. Перші філософські системи виникли в І тис. до н. е. в Китаї (Лао-Цзи, Мо-Цзи, Конфуцій), в Індії (локаята, веданта, йога); в VI - V ст. до н. е. в Стародавній Греції (Елейська школа, Мілетська школа, Геракліт, Демокрит, Епікур, Сократ, Піфагор, Платон, Аристотель), в І ст. до н. е. - II ст. в Стародавньому Римі (Лукрецій, Сенека, Аврелій) Т. ермін "Ф." вперше з'явився у Піфагора В. античних філософських системах з різних світоглядних позицій змальовувалася загальна картина світобудови і формувалися первісні уявлення про природу людини частково на основі систематизації позитивних результатів пізнання, а частково за рахунок припущень і вигадок. АнтичнаФ. мала синкретичний характер. В ній містилося власне філософське знання, яке в зародковій формі утримувало в собі майже всі філософські напрями, що розвинулися пізніше, хоч уже в стародавні часи в загальних рисах окреслились як окремі філософські дисципліни - метафізика, логіка, етика; філософські напрями - скептицизм, стоїцизм, містицизм, платонізм. Антична Ф. виступала формою систематизації конкретно-наукового знання, завдяки чому її характеризують ще як натурфілософію. Особливістю античної Ф. було також те, що вона в своїх системах і типах філософування відбивала цивілізаційні особливості стародавніх суспільств, типів культур і форм світосприйняття. Якщо західна антична Ф., орієнтуючись переважно на науку, заклала логіко-раціоналістичні традиції освоєння світу, то східна Ф., істотно спираючись на житейську мудрість, висунула на передній план духовно-емоційні форми, моральне удосконалення та духовно-вольовий самоконтроль. У наступні історичні епохи розвиток філософської думки супроводжувався істотними перетвореннями її предмета та суспільних функцій. Занепад античного суспільства і його культури, перехід до Середньовіччя викликали до життя свої типи філософської рефлексії, які відбивали основні суперечності епохи: з одного боку, безроздільне панування релігійної свідомості, авторитаризму церкви та релігійного укладу життя, з другого - поступове економічне зростання, розвиток мистецтва, природничих наук і викликаний ним певний технічний прогрес. На зміну античній Ф. в II ст. до н. е. - II ст. прийшов гностицизм, який синтезував античну Ф., християнське віровчення і східні релігії та наукові здобутки; в І - VIII ст. - патристика, що являла собою варіант релігійної Ф., який поєднував еллінські філософські традиції з християнським віровченням. Значне поширення патристика мала в Україні. Вона продовжила етичні традиції філософської думки Київської Русі. Перекази "ІЇІестидення" Василія Великого, яке вважалося своєрідною енциклопедією того часу, містили значний природознавчий матеріал і сприяли утвердженню світського світогляду, зокрема ідеї про працю як умову тілесного і морального здоров'я Я. к продовження патристики, в IX - XV ст. розвивається схоластика (Дуне Скот, Тома Аквінський, Бекон, Оккам), що характеризується теоцентризмом, синтезом християнського віровчення і раціоналізму. Найважливішими досягненнями схоластики були розробка способів і процедур логічного доведення, ідеї логічної машини, постановка проблеми про природу універсалій, подальше накопичення конкретно-наукових знань. У цей час розвиваються і елементи реалістичного світорозуміння (Ван Чун, Ібн Сіна, Ібн Рушд). В XIV - XVI ст. в Європі розвивається Ф. Відродження. Вона охоплює соціально-філософський напрям (Петрарка, Еразм Роттердамський, Мор, Кампанелла, Монтень) та натурфілософію (Парацельс, Бруно, Кардане, Коперник, Галілей). Ф. Відродження характеризує перехід від теоцентризму до антропоцентризму, вона формує гуманістичний світогляд, висуває ідеї нового соціального і державного устрою В. она має антирелігійне і антисхоластичне спрямування, виробляє наукові погляди на світобудову, обстоює суверенність наукового мислення та істин науки, започатковує методологію механіцизму. Становлення Ф. Нового часу тісно пов'язане з епохою формування буржуазних суспільств у Європі, великими географічними відкриттями і важливими досягненнями природознавства. В XVII ст. видатними мислителями - Беконом, Декартом, Гоббсом, Спінозою - створюються філософські системи, які відстоюють матеріалістичний погляд на світ, виробляють раціоналістичні та емпіричні засади наукового методу, осмислюють взаємозв'язок розуму і досвіду, чим закладають методологічні передумови теоретичного та експериментального природознавства. Чітко заявляють про себе раціоналізм і емпіризм як альтернативні методологічні системи. Ф. європейського Просвітництва XVIII ст. (Локк, Вольтер, Руссо, Монтеск'е, Гольбах, Гельвецій, Дідро, Лессінг, Шіллер, Гете) розкрила багатоманітність підходів до осмислення природної і соціальної дійсності, взаємозв'язку людини і суспільства, суспільства і держави на основі ідеї природного права та свободи, показувала силу знання і просвіти в суспільному житті. В ній на передній план вийшов філософський матеріалізм, досягла завершеності методологія механіцизму. Утворилися широкоохватні системи об'єктивного (Ляйбніц) та суб'єктивного (Берклі, Г'юм) ідеалізму. З відокремленням від філософії математики, фізики, астрономії, біології тощо натурфілософія поступово втратила своє значення. Поширення ідей європейського Відродження та Просвітництва в Україні припало на XV - XVIII ст. і відбувалося в умовах наростання соціального, національного та релігійного гніту, посилення інтересу до рідної культури, історії, мови, пробудження національної свідомості, що обумовило його особливості. Дрогобич, Русин, Оріховський, Смотрицький, Потій, Могила, Галятовський, Баранович, Вишенський у формі релігійної полеміки відображали боротьбу укр. народу за своє соціальне і національне визволення, проголошували ідеї політичних свобод, патріотизму, служіння спільному благу, соціальної справедливості. Розвиток ідей гуманізму і просвітництва тісно пов'язаний з діяльністю в Україні братств і братських шкіл, особливо з Острозькою, Львівською та Київською. Вчені КМА (Гізель, Козачинський, Кониський, Прокопович, Тодорський, Яворський) розвивали науково-просвітні ідеї, розробляли гуманістичне вчення про людину, природне право та суспільний договір, відстоювали раціонально-логічними засобами православне віровчення. Великий філософ, просвітитель, гуманіст і свободолюбець Сковорода розробляв етичне вчення, серцевиною якого була проблема людини, її внутрішнього світу і морального вдосконалення. Від нього веде філософський напрям, який був розвинутий Юркевичем і отримав назву Ф. серця, що справила помітний вплив на філософську думку інших країн. Визначним явищем у розвитку світової філософської думки стала класична нім. Ф. друг. пол. XVIII - перш. пол. XX ст. (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах), яка витворила розгорнуті філософські системи на основі принципу тотожності мислення і буття, дала осмислення колізій тогочасного суспільства і пізнання, проблем розуму та його границь, досвіду і практики, діяльності як опредмечення і розпредмечення, моральності і свободи; висвітлила діалектику як особливий тип світогляду і мислення Н. а рос. ґрунті ідеї класичної нім. Ф. у поєднанні з матеріалізмом активно розвивали Герцен, Огарьов, Чернишевський, Добролюбов, Писарєв, створивши ідеологію революційного демократизму Р. ос. релігійна Ф., яка поєднувала християнський платонізм, шеллінгіанство і містику, розглядала православне віровчення як розуміння всезагального буття і рос. ментальності (В. Соловйов, Флоренський); розвивала в річищі релігійного екзистенціалізму філософію особи і свободи (Бердяєв). Концепція соціальних і демократичних перетворень була провідною у творчості укр. гуманістів і демократів серед. XIX - поч. XX ст. Шевченка, Лесі Українки, Франка, вченихсуспільствознавців Костомарова, Потебні, Драгоманова, Грушевського, які пропагували ідеї соціальної і політичної свободи, національного визволення, соціальної справедливості і рівності, провідної ролі трудового народу в суспільно-історичному поступі, піднесення національної самосвідомості і розвитку національної культури та освіти укр. народу. В XIX та XX ст. виникає цілий ряд філософських течій, шкіл, систем і вчень, які набули глобального поширення і сформували сучасні типи світогляду та філософського мислення. В серед. XIX ст. в Європі виникає, а в кін. XIX та у XX ст. набуває поширення марксизм (Маркс, Енгельс), який створює діалектичний та історичний матеріалізм, матеріалістичне розуміння історії, формує діалектико-матеріалістичну методологію, застосовує їх до обґрунтування комунізму; соціал-демократизм, ідейні основи якого заклали Каутський і Бернштейн. Потужною філософською течією став позитивізм, що виник у XIX ст. і пройшов певні етапи розвитку: класичний (Конт, Дж.Ст.Мілль, Спенсер); емпіріокритицизм (Мах, Авенаріус); неопозитивізм, одним із виявів якого стала діяльність в кін. XIX - пер. пол. XX ст Л. ьвівсько-Варшавської школи (Твардовський, Лукасевич, Каторбинський, Айдукевич, Лесьневський, Тарський, Татаркевич, Балей, Мостовський), яка зробила вагомий внесок в аналітичну Ф., логіку і методологію науки, зокрема в філософський аналіз мови науки, розробку проблем логічних підстав науки і наукових теорій, теорії дедукції та індукції, систем некласичних логік та логічної семантики. Значна увага приділена проблемам психології, етики, естетики. Розширення логіко-філософської проблематики пов'язане з діяльністю в 20 - 30-х рр. XX ст. Віденського гуртка (Шлік, Карнап, Гемпель, Фейгль, Нейрат, Гедель) та широкого кола співпрацюючих з ним мислителів (Франк, Найгель, Айєр, Кайл та ін.), який сформував напрям логічного позитивізму в Ф. науки. Центральна ідея - відмова від традиційних філософських методів і застосування концептуальних та технічних засобів формально-логічного аналізу наукового знання. Зробив значний внесок у розвиток сучасної формальної логіки і логіки науки. Окремі варіанти неопозитивізму містять праці Рассела, Бриджмена (операціоналізм), Поппера, а також лінгвістична філософія (Вітгенштайн, Мур, Райл, Остин, Тулмін), постпозитивізм (Кун, Лакатос, Феєрабенд). Значного поширення і впливу набули екзистенціалізм, започаткований в серед. XIX ст. К'єркегором і презентований творчістю Ясперса, Камю, Марселя, Гайдеггера, Сартра, близькими йому є Ф. життя (Ніцше, Дильтей, Вергсон, Шпенглер) та неофрейдизм (Фромм, Хорні, Салліван); прагматизм, започаткований в кін. XIX - на поч. XX ст. Пірсом і розвинутий Джемсом, Дж. Мідом, Шіллером, Дьюї; системний підхід (Берталанфі, Ешбі, Месарович), що сформувався в серед. XX ст., близько до нього прилягає структуралізм (Леві-Строс, Фуко, Малиновський, Парсонс); постмодернізм (Ліотар, Рорті.Деррида, Р. Варт та ін.), який вийшов на філософську арену в кін. XX ст. Дедалі більшого значення набуває Ф. космізму (Ціолковський, Вернадський). Сучасна Ф. являє собою складну і розгалужену систему знань, диференційовану не тільки за напрямами, а й за своїм предметом, утворюючи сукупність самостійних філософських дисциплін, що тісно взаємодіють між собою. Найрозвиненішими є філософська онтологія, пізнання теорія, логіка, методологія, соціальна Ф., філософська антропологія, моральна Ф., етика, естетика, Ф. історії, Ф. культури, Ф. науки, Ф. мистецтва, Ф. політики, Ф. права, Ф. релігії, феноменологія, праксеологія, герменевтика, аксіологія, історія Ф. Кожна дисципліна в межах окремих філософських напрямів і течій може істотно вар'юватися - відповідно до їхніх світоглядних і методологічних засад. У своєму розвитку Ф. умовно пройшла класичний (до серед. XIX ст.) і некласичний (XIX - XX ст.) періоди. Нині вона вступає в постнекласичний період, зумовлений кардинальними цивілізаційними зрушеннями на межі двох останніх тисячоліть - становленням інформаційного і високотехнологічного суспільств, екологічною, моральною, демографічною, антропологічною кризами, техногенними катастрофами тощо.

1) гладкий, ситий, опасистий. Очень жирный - гладючий, гдаденний, ситенний. [Вона трясла гладкими боками (Коцюб.). Ото, яка гладюча жінка! Обличчя сите. Купив собі двох кабанців, годував, доглядав їх - такі ситі були (Коцюб.)]. Жирный человек - гладиш, гладун, (о женщине) гладуха, гладуля. [Ач гладуха - трясе салом (Коцюб.)];

2) ситий, масний; (о глине, земле) масткий, сит[н]ий; (о земле) буйна. [Борщ дуже ситий. Треба, щоб каша на пироги масна була. Десь узялася на керсетці масна пляма (= жирное пятно). Глина там така гарна, мастка, як помастиш, то ніколи не поколеться. Це з ситої землі хліб. Буйна земля (Хотин. п.)]. Жирная капля на жидкости - скалка, скалочка, скалина, скалиночка. [На борщі хоч-би тобі скалочка - мабуть він сала й не бачив]. Жирный блеск, мин. - масний блиск.

* * *

1) жи́рний; (содержащий много жира; сочный) си́тий; (пропитанный жиром, замасленный) масни́й, мастки́й

2) (толстый, упитанный) жи́рний, си́тий, гладки́й, опа́систий;

3) (перен.: густой) жи́рний, масни́й, мастки́й

1) (действие) см. Натискивание, Натискание и Натиснутие; (давление) натиск, тиск (-ку), (не только нагнёт) нагніт (-ніту), (напор) навал (-лу) и навала (-ли), (стремительный) імпет (-ту); (только о толпе) натовп (-пу), (диал.) налога. [Міцний натиск бурі (Л. Укр.). Під натиском ворожої сили (Доман.). Перший нагніт тяжкої реакції (Рада). Що дужчою стає навала пролетаріяту, то суцільнішає зграя капіталістів (Азб. Ком.). Перший імпет лядський зупинити (Куліш). Радзивил побив козаків одним натовпом і потяг до Київа (Куліш). Там налога така, що трохи пана не звалили, - так налягли (Черкащ.)]. Буря и -тиск (Sturm und Drang) - буря і натиск.

* * *

1) на́тиск, -у; (нажим, воздействие) тиск, -у

2) тип. на́тиск, -у

порядок (-дку), ряд (-ду), лад (р. ладу), стрій (-рою), полад, розпорядок, (в действии, в работе) рада, чин (-ну), (очередь следования) черга, колія. [Громадський порядок (Куліш). Після татарщини нові порядки на Україні постали (Куліш). Народній добробут залежить від того, які закони дають народові ряд (Леонт.). Державний лад. Приватна власність, то - основа теперішнього капіталістичного ладу (Єфр.). Світовий стрій одвічний (Л. Укр.). Ні ладу, ні поладу нема. Життя починалось своєю чергою (Коцюбинськ.). Тепер прийшла колія, так треба йти]. Привычный -док (обыкновенье) - звичай (р. звичаю). Установленный -док (правило) - установа. [Сам я знаю всі входи й звичаї в (його) хаті (Франко). У нього (пана) така встанова, що попереду відроби панові, хоч-би ту громові кулі летіли, а вже відтак - собі (Франко)]. В -дке - як слід, у порядку. [У мене все як слід, каже Оверко: худобі позаносив, понапував, клуня і возівня на замку (Кониськ.)]. В таком -дке размещать(ся) (о людях) - таким ладом, таким розпорядком ставити, поставити (ставати, стати). По -дку - по ряду, по ряду черги, за рядом, по колії, у порядок. [Спало на думку й мені, довідавшись пильно про все з початку, списати по ряду (Єв.). Він правив по ряду черги своєї службу перед богом (Єв.). Тоді по колії підходили і другі (до столу) і кожен розписувавсь (Свид.)]. В -дке содержать (дело) - мати, тримати (справу) в порядку; на порядках содержувати (справу). [Господарство содержувала на порядках (Квіт.)]. Давать -док - знаходити, знайти лад кому, чому, давати, дати лад кому, чому, знаходити, чинити, давати ярміс кому, чому, рядити, урядити, розпорядити що. [Військо стояло, ладу не знало, пан Іван ішов, лад війську знайшов. Мене на дворі другі дожидаються; - треба усім ярміс дати (Мирн.). Старшина приїде, розпорядить та й знов на хутір. Чоловік мислить, а бог рядить]. Приводить в -док -

1) (о деле, работе или группе предметов) доводити, довести до ладу, робити, зробити лад чому, зводити, звести до порядку (на лад), упорядковувати, упорядкувати, улагоджувати, улагодити, уладжувати, уладити, уладнати, направляти, направити що. [Силувалась дорогою упорядкувати свої думки, зупинити їх на чім-небудь однім (Франко). Хтось штовхнув діжечку з водою… пообливав одежу, з'явився сторож… і довів знову все до ладу (Грінч.)];

2) (о предметах отдельных) оправляти, оправити, облагоджувати, облагодити, опоряджувати, опоряджати, опорядити, упоряджувати, упоряджати, упорядити, припоряджати, припорядити, наряджати, нарядити, направляти, направити, виладновувати, виладнати, порати, упорати що; (наводить чистоту) прибирати, прибрати, чепурити, причепурити -ся (себя), відхрещувати, відхрестити. [Збери всі човни, що остались, і гарно зараз їх оправ (Котл.). Треба упорядить школу. Ми йому ґанки нарядили. Погонич узяв порати санки (Крим.). Вмилася холодною водою, щоб не знати було сліз, ще причепурилася трохи й пішла (Грінч.). Там таке вдома застала, що насилу-силу відхрестила (Свид.)]. Заводить -дки - порядкувати; лад, порядок, розпорядок запроваджувати, запровадити. [Козацтво перебивало королівським урядам порядкувати по своїй уподобі (Куліш)]. Заведены, существуют -дки - звичаї поводяться. [Що то за люди в ній (у бурсі) живуть, і що то за звичаї поводяться в ній (Яворн.)]. -док наводить в чём - лад давати, дати, лад робити, лад знаходити чому, упорядковувати, упорядкувати, на лад зводити, звести що. [Дячиха господарювала і всьому лад давала (М. Вовч.)]. Прийти в -док - зійти, спасти на лад. [Як попорядкує з тиждень, то наче все й на лад спаде (Мова)]. Стать, поставить на -док дня - стати, поставити на чергу дня, на порядок денний. [Жіноче питання стало нарешті тут (у Галичині) на чергу дня (Єфр.)]. Соблюдать -док - додержувати, додержати порядку, глядіти, доглядіти порядку. [Гляди, дядьку, порядку]. Нарушать -док - порушувати, порушити лад, порядок, розпорядок, ламати, зламати звичай, -чаї. Нарушение -дка - порушування, порушення ладу и т. д., ламання звичаю, -їв. Плохие -дки - безладдя (-дя), безлад (-ду); (по вине блюдущих или устанавливающих -дки органов) - безуряддя. Никакого -дка не стало - ніякого ладу не стало. Поддерживать -док - пильнувати ладу. Правовой -док - правний, правовий лад. Смотреть за -дком - вести порядок. По порядку - підряд, по-черзі, поряду. В алфавитном -ке - за абеткою, в абетковім порядку. В обычном -ке - звичайним порядком. В спешном -ке - негайно, спішно. В -ке очереди - за рядом, по ряду черги. В -ке настоящего постановления - порядком цієї постанови. В -ке назначения, выдвижения - порядком призначення, висування. В судебном -ке - судовно[е]. Для -ку (без существен. надобности) - для годиться. В -ке вещей - як водиться, як звичайно, як слід, як годиться. Это в -ке вещей - це річ звичайна.

* * *

1) (состояние налаженности, организованности) поря́док, -дку, лад, род. п. ла́ду и ладу́

2) (строй, режим) лад, поря́док, у́стрій, -рою, стрій, род. п. стро́ю; (обычай, обыкновение) зви́чай (-чаю и -ча́ю) и звича́й, постано́ва

3) ( последовательность) поря́док; ( очередь следования) че́рга и черга́

4) (способ, метод осуществления чего-л.) поря́док

5) (тип, род чего-л.) рід, род. п. ро́ду

6) воен. поря́док

7) биол. поря́док

8) (ряд домов, составляющих одну сторону улицы в деревне) диал. перія́

1) рід, род. п. ро́ду; ( поколение) поколі́ння; (происхождение, племя) поро́да, порі́ддя, диал. бран. ко́дло; (ряд поколений, происходящих от одного предка, фамилия) фамі́лія

2) (вид, тип, разновидность) рід, вид, -у, ґату́нок, -нку

3) (способ, образ действия) рід; (жанр) жа́нр, -у

4) ( в научной классификации) рід

5) грам. рід

1) Biologie вид. Baumart auch поро́да. von gleicher Art sein относи́ться к одному́ ви́ду

2) Sorte, Beschaffenheit тип. mit pron Attr meist род. mit pron Attr als Bestimmung zu subst Beziehungswort - übers auch mit dem entsprechenden Pron. diese Art mit kongruierendem Beziehungswort resp. mit Beziehungswort im D u. der Präp von, dieser Art, von dieser Art als Attr тако́го ро́да, тако́й. diese Art Menschen [Gegenstände] <von Menschen [Gegenständen]>, Menschen [Gegenstände] dieser Art <von dieser Art> тако́го ро́да <таки́е> лю́ди [предме́ты]. eine Art mit Beziehungswort что-то [im N u. A a uch не́что] вро́де mit Beziehungswort im G, своего́ ро́да mit Beziehungswort. eine Art Erkältung что-то [не́что] вро́де просту́ды, своего́ ро́да просту́да. jede Art mit Beziehungswort любо́го ро́да, любо́й. jede Art Einmischung < von Einmischung> любо́го ро́да <любо́е> вмеша́тельство. alle Arten mit Beziehungswort, aller Arten als Attr вся́кого ро́да, вся́кий, всевозмо́жный. alle Arten Bücher < von Büchern> вся́кого ро́да <вся́кие, всевозмо́жные> кни́ги. von der Art eines/einer … вро́де mit Beziehungswort im G. von der Art sein, daß … v. Pers быть таковы́м <из тех люде́й>, что … solcher Art, von solcher Art als Attr тако́го <подо́бного> ро́да. Fragen allgemeiner Art вопро́сы о́бщего хара́ктера. in seiner Art в своём ро́де. in einer Art Hinsicht в не́котором отноше́нии. von gleicher [verschiedener] Art sein быть одного́ [ра́зного] ти́па

3) Charakter нра́в. von stiller Art sein быть ти́хого нра́ва. das liegt (nicht) in seiner Art, das entspricht (nicht) seiner Art э́то (не) в его́ хара́ктере, э́то ему́ (не) сво́йственно. in jds. Art schlagen пойти́ pf в кого́-н. umg уроди́ться pf, nur im Prät в кого́-н. aus der Art schlagen быть не похо́жим не на кого́-н. в семье́

4) Verhaltensweise, Benehmen мане́ра вести́ себя́. mit Inf. o. mit Attr als Umstandsbestimmung der Art und Weise мане́ра. eine bestimmte Art haben < zeigen> име́ть определённую мане́ру вести́ себя́. eine ungenierte Art annehmen вести́ по- себя́ бесцеремо́нно. jd. hat eine herzliche Art кто-н. душе́вный челове́к, у кого́-н. серде́чное <душе́вное> отноше́ние к лю́дям. jd. hat keine Art у кого́-н. дурны́е мане́ры, кто-н. не уме́ет вести́ себя́. die Art zu sprechen [zu grüßen] мане́ра говори́ть [здоро́ваться]. etw. in einer bestimmten Art tun [sagen] де́лать с- [говори́ть сказа́ть ] что-н. в определённой мане́ре. jds. hastige Art чья-н. мане́ра торопи́ться. das ist seine Art э́то его́ типи́чная мане́ра вести́ себя́. das ist so meine Art a) das ist meine Gewohnheit у меня́ така́я привы́чка b) so bin ich eben тако́й уж я челове́к. was ist das für eine Art? что э́то за мане́ра ? ist das eine Art? на что э́то похо́же ? куда́ э́то годи́тся ? das ist keine Art a) ohne Inf э́то ни на что не похо́же !; э́то никуда́ не годи́тся ! b) mit Inf э́то не де́ло

5) Art (und Weise) о́браз. v. Verhalten auch мане́ра. Verfahren спо́соб. Art der Lebensführung, Art zu leben о́браз жи́зни. die Art (und Weise), wie … то, как … die Art (und Weise), wie jd. spricht [sich kleidet], jds. Art (und Weise) zu sprechen [sich zu kleiden] чья-н. мане́ра говори́ть [одева́ться]. Art der Publikation спо́соб публика́ции. auf bestimmte Art (und Weise) определённым о́бразом [спо́собом]. auf diese Art (und Weise) таки́м о́бразом [спо́собом]. auf diese oder jene Art (und Weise) тем или други́м о́бразом [спо́собом]. auf eigene Art (und Weise) по-сво́ему. auf irgendeine Art (und Weise) ка́к-нибу́дь, каки́м-нибу́дь о́бразом [спо́собом]. auf jede Art (und Weise) вся́чески. auf welche Art (und Weise) каки́м о́бразом. auf anständige Art (und Weise) прили́чно, прили́чным о́бразом. auf billige Art (und Weise) davonkommen < sich drücken> отде́лываться /-де́латься дёшево. auf einfache Art (und Weise) про́сто. auf folgende Art (und Weise) сле́дующим о́бразом. auf gute Art (und Weise) по-хоро́шему. auf natürliche Art (und Weise) есте́ственно. auf natürliche Art und Weise sterben умира́ть умере́ть есте́ственной сме́ртью. nach Art von jdm./etw. по о́бразу <по подо́бию> кого́-н. чего́-н. nach Art der Affen по-обезья́ньи, как обезья́ны daß es nur so eine Art hat(te) вовсю́, здо́рово, то́лько держи́сь !

6) Linguistik Umstandsbestimmung der Art und Weise обстоя́тельство о́браза де́йствия

БУДДИЗМ - світова релігійна система, яка виникла в VI - V ст. до н. е. в Індії і поширилась в Пд., Пд.-Сх. і Центр. Азії та на Далекому Сході. Є громади послідовників Б. в Америці, Європі (в т.ч. і в Україні). Нині в світі близько 400 млн. буддистів і близько 1 млн. ченців. Засновник Б. - царевич Сіддхартха Гаутама. Після свого "пробудження" він став Буддою. Від цього слова походить назва релігійної системи. Залежно від точки зору, Б. можна вивчати і як релігію, і як філософію, і як культурний комплекс, і як спосіб життя. Як релігійна система Б. виник на основі старовинних релігійно-філософських учень Індії. Основна ідея Б. ґрунтується на твердженні, що "життя є страждання" і "шлях до порятунку". Ці ідеї були викладені у проповіді Будди "Про чотири благородні істини" (див. буддійська філософія). Б. прийнято поділяти на дві або три течії: хінаяну ("мала колісниця"), махаяну ("велика колісниця"), ваджраяну ("діамантова колісниця"). Ці течії, розробляючи різні аспекти первісного Б., не різняться між собою в загальних принципах Д. жерелами для вивчення Б. є канонічні тексти, створені упродовж багатьох століть в Індії та інших країнах. Основне загал ьнобуддистське джерело - збірка канонічних текстів Типітака, зафіксоване письмово в І ст. до н. е. на о. Цейлон.